Вона: Заплакав Дощ ніжно обгортаючи пелюстки рожевої Троянди. Вона, наче соромлячись, згорталася в бутон не пускаючи солодкі сльози, які сумно котилися по гострих колючках, безшумно стелячись біля підніжжя. Та той солодкий смак донісся до вуст душі, яка відкрила серце для нього. Бажання стало струмком, а Любов океаном у маленькому світі Дощу і Троянди. З того часу, Вони веселились Любовю. І їх Весілля, триватиме не ніч, не день, не мить, яка продовжуватимесь протягом життя. А від чого плакав Дощ?
Він: хз