Ця історія трапилася три роки тому. Був вечір п’ятниці, майже всі студенти поїхали з гуртожитку додому і я вирішила трохи відпочити та подивитися якийсь фільм. Вибір впав на "Хатіко". Сказати, що ридала, то нічого не сказати. Отож, після півтори годинного кіносеансу вся запухша, з червоними очима і трохи пошмогруючи носом пішла на кухню чайку зробити і на коридорі зіштовхнулась із своєю подругою, яка, як виявилося, додому не поїхала. Вона без зайвих слів обіймає мене і теж починає плакати (як потім виявилося у неї був поганий день), а я починаю ридати разом із нею. А тепер уявіть вираз обличчя її хлопця, який почувши ті всі ридання вийшов із кімнати. Ніколи не забуду той вираз переляку і здивування. Йому нічого не залишалось, як заспокоювати нас обох. І от скажіть тепер, що хлопцям з нами легко живеться!:)