Сижу ввечері в центрі міста, чекаю товариша. Маємо іти на футбол. Повз мене проходить чорношкірий хлоп. Вмощується на сусідню лавку і юзає телефон. Проходить кілька хвилин, і починає телефонувати, додзвонитись до свого абонента не може, зробивши декілька спроб нервово ховає телефон в кишеню. Раптом лунає довгоочікуваний дзвінок, його абонент вийшов на зв'язок. Думаю - ох зараз і почнеться белькотання на шаманській мові.... І тут просто починаю прозрівати від того як він говорив! Чую фрази : "Тарасе, де ти зараз є ?, я вже тебе півгодини чекаю, голос в тебе кепський, ти п'яний... " і т.д. Наскільки це виразно, чітко звучало і якось кумедно. Діалог закінчується. Хлоп дивиться на мене і дістає цигарку. Просить вогню, я не маючи запальнички, прошу його зачекати. Біжу в перший кіоск і купляю запальничку, дарую йому. Він мені каже : "Дякую, друже" і посміхається. Я вражений! Ідучи на літній майданчик пити пиво думаю... Чому людина, яка вживу слов'ян навіть не бачила, приїжджаючи на навчання до України на якихось 4-5 років вивчає практично, досконало солов'їну мову, яку навіть не чула, а мій, клятий , прем'єр не може вивчити за все життя... Все-таки Фаріон має рацію...