Їдемо мікроавтобусом з Італії на рідну неньку Україну - всі щасливі, усмішки від вуха до вуха. Бус - восьмимісний мерседес, доверху напакований передачами, крім передач два шофера, група жіночок, які поверталися з заробків. Вже проїхали майже всю халяву "чобота", підїжджають до кордону зі Словенією. Аж тут ні з того ні з сього бус заїжджає в кишеню - щось там зламалося і бус далі їхати не може. Облом. Шофери дзвонять своїм колегам, які їхали іншим бусом ззаду.
Підїжджає ще один бус - теж набитий під завязку, але за собою тягне порожній лафет. Шофери щось там кумекають і приймають рішення - загнати другий бус на лафет, так-сяк дотягнути бус до автогрилю і вже там купити деталі і відремонтувати машину.
Перекидають все що можна у другий бус, заганяють поламаний бус на лафет, всі залазать і їдуть. Їхати в бусі-на-лафеті пздц як страшно - бусом кидає з боку в бік і мало не перевернеться. Добре що хоч до найближчого автогрилю недалеко.
А в кінці фінальна сцена - на автогриль заїжджає бус, навантажений по самі помідори, тягне за собою лафет, на якому закріплений інший бус, теж навантажений а з вікон якого визирають фізіономії з очима по пять копійок. Довкола стоять люди, витріщаються на оте все, плескають в долоні і кричать БРАВО!!! БРАВІССІМО!!! А за кермом поламаного буса сидить червоний як буряк шофер і кричить з вікна: "ФАК! ФАК! ФАК ЕВРІБАДІ!!!"