Абсолютно реальна історія про церковну винахідливість.

60-ті роки ХХ століття, монастир десь у Сибіру. Кожного разу, коли в СРСР проходили так звані "вибори", в монастир приїздила машина з урною для голосування, монахи собі голосували та й тихо жили далі. Але одного чудового дня в місцевому обкомі змінився керівник. Новий розлютився - чого це опіум для народу голосує як якийсь генсек? І постановив - виїзне голосування для монахів більше не проводити. Мовляв, нехай ногами на виборчу дільницю приходять і голосують. Церковники обурились, але їх ніхто слухати не схотів. І монастирський казначей підкинув цікаву ідейку...

Неділя. День голосування. Раптом з-за меж міста з'являється колонна монахів довжиною в кілометр, з хрестом, корогвами, ликом Божої матері, і з піснями і молитвами шурує через усе місто виконувати свій громадянський обов'язок на єдину виборчу дільницю, яка за іронією долі знаходиться на іншому його кінці. Хто хоч трохи уявляє ситуацію із релігією в Радянському Союзі, розуміє, із яким жахом схопився за голову керівник обкому, адже по суті він САМ скомандував "опіуму для народу" пройти через усе місто, включно з центральною частиною, на голосування. Дивом його не зняли з посади.

З тих пір нікому навіть в голову не приходило не надсилати монахам виїзне голосування у монастир :)