Історію розповів знайомий з Болгарії, який у юні роки халтурив у Бургасі та області на різних курортах (чи то барменом, чи на гітарці підіграти, чи ще щось).
До кафешки в Созополі заходять дві гламурні киці, судячи з акценту - з Москви чи з-під Москви, сідають за столик. Оскільки болгарську мову не розуміли зовсім, то весь час хіхікали і пирскали, читаючи меню - настільки голосно, що на них косився майже весь зал.
Апогей настав, коли до них підійшла офіціантка: всі працівники кафе носили бейджики з іменами, а ту дівчину звали Петя (так-так, в Болгарії це жіноче ім'я) Киці заходилися від реготу, безсоромно тицяючи на неї пальцями. Болгарка спокійно, чистою російською питає:
О: Здравствуйте, что будем заказывать? Ой, а чего вы так смеетесь?
Д: А тебя правда зовут Петя? (знов хіхікає)
О: Ну, да, а что тут смешного? Вот вас, например, как зовут?
Д: Камила... (болг. - "верблюд")
Німа сцена. Завіса.