Захожу в універі під час пари в туалет. Тишина така, стою перед дзеркалом з косметичкою. Тут чую в одній із кабінок хтось (по голосу - хлопець) стукає зі словами: Ей, чувак, звиняй шо звертаюся до тебе... Повір, я б ніколи... Але тут таке... Кароче, в тебе немає бумажки?
Пауза. Я вже думала, як би то краще його відповісти, але тут мене врятував голос із сусідньої кабінки: Ну, не знаю. Як шось останеться, то дам. Я ж тож не просто так тут сижу!
Однією рукою закриваючи рот, шоб не розсміятись, а іншою згрібаючи зі столика косметику, навшпиньках вийшла з ... чоловічої вбиральні - це я вже прочитала на дверях при виході.