Увечорі, вертаючись додому я зайшов до продовольчої крамниці, на честь якої названо народом усі прилеглі території довколо неї, та автобусну зупинку. Назва цього магазину "Зелений папуга", або ж як часто кажуть місцеві: "Зелена папуга", чи "Зелений папугай". Купити я мав сірники, бо дружина попросила. Зрештою я їх і купив, а бонусом отримав на згадку ось таку розмову:
Я до продавця - Дайте будь-ласка блок сірників.
За мною в черзі стояла маленька, років 4-х дівчинка з татом. Дівчинка смикаючи тата за рукав питає його нашим суржиком - Папа, а "сірники", це шо?
Тато дівчинки - "Сірники", це спічкі.
Дівчинка розгублено - Папа, а "сірники", це по-англійськи "спічкі"?
Тато - Ні, по-українськи.
Дівчинка - А "спічкі" - це по-якому?
Тато - Спічки, це по-рускі.
Дівчинка - Папо, а ми рускіє?
Тато, вже дещо знервовано - Ні, ми українці.
Дівчинка посміхаючись - Тоді я буду казати "сірники" українською!
За символічним збігом, розмова ця відбулась 9-го березня, на День народження Тараса Шевченка. Думаю, що почувши останню фразу дівчинки з "Зеленого папуги", великий поет не захотів би більшого подарунку ніж її обіцянка.