Йду вчора біля школи. БІжить арава малечі, клас 2 - 3. А точніше, арава біжить за однією дівчинкою з криками : Гомік, Гомік, СТІЙ!!!
Я трохи шокована. Зупиняю одну маленьку, на мене дивиться якийсь чувік, що стоїть поряд, питаюсь у малої:
- А хто такий гомік?" На що дівча відповідає, тикнувши пальцем в ту дівчинку за якою всі гналися... :
- Вона!".
- А чого вона "Гомік"? - не здаюся я.
- Ну... ну так її назвали.... *здивовано відповідає мала*
Я стою пупівша.
- Як!?
- ну так.. Катя Гомік... - серйозно відповідає дівча і втікає.
Я собі стою...Переварюю інформацію... Сама до себе. але голосно говорю... *Ну і не повезло малій, добре ще, що хоч дівчина...*. Чувачок збоку підозріло на мене коситься... тут до нього підбгає те нещасне дівча з криками : "Братику! Братику!!!". я швидко забираюсь і відверто відвертаю голову. щоб не було видно як сміх віриваеться з мене