Це була п’ятниця, кінець робочого тижня. На проекті працював фронтенд-розробник (віддалено, бо проживав у селі в Житомирській області). Був прекрасний літній вечір, і ніщо не віщувало біди. Чуваку доручили хотфікс на проді, щоб розмежувати стилі головного сайту і сайтів партнерів.
За півгодини до кінця робочого дня чувак скидає мерж, вимикає комп і йде працювати на комбайні у своєму селі. Його мерж приймають, ніяких критичних правок, тільки підключення ще одного CSS-файлу на проект. Спрацьовує автодеплой, і мені як менеджеру повідомляють, що все вигрузилось і можна сповістити замовника, що ми такі молодці та за кілька годин розв’язали проблему. Але я менеджер з досвідом, і перед тим як бігти до замовника, усе перевіряю. Я заходжу на головну сторінку й отримую біле простирадло без жодних признаків сайту.
В офісі залишився бекендер, який працював над проектом. А здавалося б, що могло піти не так? Але за законом Мерфі фронт не зібрався й сайт не запускався. Розробник недоступний, бо косить сіно комбайном (як ми пізніше дізналися), бекендер у паніці намагається відкотитися, а менеджер негодує. Та й узагалі, кажуть, є така прикмета, що як розізлити свого менеджера, то може й по шапці прилетіти.
Як ми це все розрулили, уже не пам’ятаю, але суть історії така: хотфікси в кінці робочого дня — не найкраща ідея, особливо якщо твій розробник — комбайнер :)